Металлисты - это мы!

вторник, 12 января 2016 г.

Відкритий урок - 2015

Відкритий урок

План відкритого уроку з предмета:

«Технологія верстатних робіт»

Тема: Свердлувальні верстати

Тема уроку: Встановлення і вивірка заготовок на столі верстату і в пристрої.

Дидактична мета:	- навчити учнів прийомам установки та вивірки заготовок на столі верстата і в пристрої;
Розвиваюча мета:	розвивати в учнях потребу в знаннях, вміння використовувати довідкову літературу для самостійної роботи.
Виховуюча мета:	виховувати в учнів освідомлення ролі науково-технічного прогресу, професійну мобільність, конкурентноспроможність у майбутній фаховій діяльності.
Методична мета:	впроваджувати інтерактивні методи навчання в процес засвоєння нових знань, умінь і навичок.
Тип уроку:	Комбінований урок.
Вид уроку:	урок-бесіда з елементами самостійної практичної роботи.
Метод навчання:	розповідь, бесіда, самостійна робота в малих групах.
Дидактичне забезпечення:	опорні конспекти, плакати,завдання для творчої групи, підручники, відеоролики.
Матеріально-технічне оснащення уроку:	- ноутбук, екран, проектор.

Структура уроку:

1. Установчо-мотиваційний етап.

1.1. Організаційна частина:

- психологічний настрій учнів на продуктивну роботу; взаємне вітання викладача і учнів, перевірка відсутніх;

- організація уваги.

Вступна частина:

- повідомлення теми уроку та його мети;

- мотивація навчальної діяльності учнів;

- актуалізація опорних знань учнів.

2. Змістовно-пошуковий етап.

2.1. Закріплення заготовок на вертикально-свердлильних верстатах.

2.2. Закріплення заготовок на радіально-свердлильних верстатах.

2.3. Пристосування для закріплення заготовок на свердлильних верстатах.

2.3. Встановлення заготовки у лещатах.

2.4. Основні правила закріплення заготовок на столі свердлильного верстата.

2.5. Закріплення тонкостінних заготовок на свердлильних верстатах.

2.6. Встановлення заготовок у кондукторах.

2.7. Контроль встановлення заготовок на свердлильних верстатах.

3. Контрольно-смисловий етап.

3.1. Робота в малих групах по закріпленню нового матеріалу.

3.2. Корекція адекватності оволодіння навчальною інформацією.

3.3. Визначення ступеня оволодіння навчальним матеріалом, розуміння змісту навчального матеріалу.

4. Системно-узагальнений етап.

4.1. Зосередження уваги на нових ідеях, концепціях.

4.2. Підсумки уроку. Домашнє завдання.

Конспект , підручник « Технологія механічної обробки на металорізальних верстатах» Стискін Г.М. та ін., п.4.1.4., с 279 – 281.

Конспект уроку на тему:

Встановлення і вивірка заготовок на столі верстату і в пристрої.

На вертикально-свердлувальних верстатах заготовки закріплюють безпосередньо на столі верстата ( за допомогою прихоплювачів, ступінчастих або регульованих упорів) або в пристосуваннях. На радіально-свердлильних верстатах великі заготовки встановлюють на плиту, а середні – на змінну підставку. У якості пристосувань використовують універсальні або спеціалізовані машинні лещата з гвинтовим або ексцентриковим затисканням ( в одиничному виробництві ) та з пнемо- або гідроприводом ( в серійному та масовому виробництві). Кріплення заготовок на вертикальній або похилій поверхні здійснюють за допомогою поворотних стойок. Циліндричні заготовки встановлюють на призми. При обробленні заготовок з торця використовують кулачкові або цангові патрони, які закріплюють на столі верстату. При обробці отворів, які розташовані по колу, для кріплення заготовок використовують поворотні столи з ручним ( ножним) та механізованим приводом.

Для правильного установлення та закріплення заготовки на столі свердлильного верстата застосовують різноманітні прихоплювачі, упори, а також призми, косинці, поворотні стійки, домкрати та ін. . Циліндричні деталі закріплюють і за допомогою універсальних настільних кулачкових або цангових патронів

Закріплюючи заготовки безпосередньо на столі свердлильного верстата, а також при закріпленні тонких заготовок, необхідно дотримуватися таких основних правил:

1. Заготовки закріплювати надійно та жорстко, щоб запобігти зсуву та перекосу їх підчас обробки.

2. Для закріплення заготовки безпосередньо на столі застосовувати не менше двох упорів і прихоплювачів, установлюючи упори по можливості на однаковій відстані один від одного.

3. Кріпильні болти розташовувати якомога ближче до закріплюваної заготовки.

4. Закріплюючи заготовку складної конфігурації безпосередньо на столі верстата (без пристрою), вивіряти правильність її установки штангенрейсмусом, індикатором, косинцем (для контролю правильності установки бічної поверхні заготовки у вертикальній площині та перпендикулярності заготовки столу), ватерпасом (для перевірки правильності взаємного розташування горизонтальної та вертикальної площин заготовки, тобто їх перпендикулярності).

5. Не застосовувати для регулювання положення заготовки дерев’яні підкладки та клини.

6. При обробці на свердлильному верстаті тонкостінних втулок кілець, тонких листів тощо, які мають малу жорсткість, застосовувати способи кріплення, що гарантують їх від деформації.

В серійному виробництві деталі середніх та крупних розмірів обробляють в поворотних та накладних кондукторах .

Для точного встановлення заготовку вивіряють за допомогою рейсмуса, кронциркуля, штангенрейсмуса, індикатора, кутника.

Опорний конспект на тему: «Встановлення і вивірка заготовок на свердлильних верстатах. »

На вертикально-свердлильних верстатах заготовки закріплюють безпосередньо на столі верстата ( за допомогою прихоплювачів, ступінчастих або регульованих упорів) або в пристосуваннях. На радіально-свердлильних верстатах великі заготовки встановлюють на плиту, а середні – на змінну підставку. У якості пристосувань використовують універсальні або спеціалізовані машинні лещата з гвинтовим або ексцентриковим затисканням ( в одиничному виробництві ) та з пнемо- або гідроприводом ( в серійному та масовому виробництві). Кріплення заготовок на вертикальній або похилій поверхні здійснюють за допомогою поворотних стойок. Циліндричні заготовки встановлюють на призми. При обробленні заготовок з торця використовують кулачкові або цангові патрони, які закріплюють на столі верстату. При обробці отворів, які розташовані по колу, для кріплення заготовок використовують поворотні столи з ручним ( ножним) та механізованим приводом.

Закріплюючи заготовки безпосередньо на столі свердлильного верстата , необхідно дотримуватися таких основних правил:

1. Заготовки закріплювати надійно та жорстко, щоб запобігти зсуву та перекосу їх підчас обробки.

3. Кріпильні болти розташовувати якомога ближче до закріплюваної заготовки.

4. Закріплюючи заготовку складної конфігурації безпосередньо на столі верстата, вивіряти правильність її установки штангенрейсмусом, індикатором, косинцем .

5. Не застосовувати для регулювання положення заготовки дерев’яні підкладки та клини.

Приклад правильного кріплення заготовки з тонкого листа показано на рис. 2 (для підвищення жорсткості кріплення збільшені кількість і площа притискних планок). На рис 3 показано правильне кріплення тонкостінних втулок у спеціальних накладних кулачках (накладні кулачки мають більші робочі поверхні, ніж кулачки звичайного патрона, і рівномірно затискають втулку майже по всій окружності).

Картка-завдання для актуалізації опорних знань учнів з теми: «Обробка заготовок на свердлильних верстатах»

1 рівень.

1. Свердлильні верстати призначені для:

а) обточування зовнішніх циліндричних поверхонь;

б) фрезерування площин;

в) оброблення отворів та нарізання внутрішніх різьб.

2. На свердлильних верстатах використовують такі різальні інструменти:

а) різці, фрези, накатки;

б) свердла, зенкери, зенківки, розгортки, мітчики;

в) шліфувальні круги, бруски, напилки.

Кожна вірна відповідь – 1бал.

2 рівень.

3.Укажіть, чому дорівнює глибина різання при свердлінні:

а) Dсв / 2; б) Dсв; в) Dсв. / 3; г) Dсв / 5; д) 2 Dсв.

4. Чому дорівнює кут при вершині свердла для обробки конструкційних сталей?

а) 100^о; б) 118-120^о; в)30-40^о; г) 90-95^о; д) 60-75^о.

Кожна вірна відповідь – 1бал.

3 рівень.

5.Які бувають свердлильні верстати за точністю?

6. Назвіть основні формоутворюючі рухи на свердлильних верстатах.

Кожна вірна відповідь – 1бал.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання для самостійної роботи малих груп на тему:

«Встановлення і вивірка заготовок на свердлильних верстатах. »

1. Проаналізуйте зображення , запропоноване для вашої групи та дайте відповіді на наступні питання:

1.1.На якому верстаті обробляється заготовка?

1.2. Який різальний інструмент використовується для обробки заготовки?

1.3. Як закріплюється заготовка на свердлильному верстаті (згідно варіанту завдання) ?

1.4. Який контрольно-вимірювальний інструмент необхідно використати для контролю обробки отвору ( згідно варіанту завдання) ?

1.5. Яких вимог організації безпечної праці слід дотримуватись при обробці заготовок на свердлильних верстатах?

2. Які Ви можете запропонувати прогресивні методи обробки даної заготовки?

Зробить презентацію роботи своєї групи.

Кожна вірна відповідь – 1 бал

Варіанти завдань.

понедельник, 6 апреля 2015 г.

Мои увлечения

Істория професійної освіти в Україні

Паук В.В., м. Харків

До організації професійно-технічної освіти в Україні і у соціалістичних країнах у 80-ті роки ХХ століття.

Підготовка кваліфікованих кадрів є однією з кардинальних проблем сучасності, рішення якої впливає на темп науково-технічного прогресу. Реальне визначення потреб у кваліфікованих робітниках і забезпечення належних умов їх підготовки може бути досягнете тільки за умов перспективного планування розвитку промисловості, крім цього необхідно враховувати рівень соціально-економічного розвитку суспільства.

Утвердження України як самостійної держави, перехід її економіки до ринкових відносин спричинили кардинальні зміни у суспільному житті, зумовили характер функціонування всіх соціальних інститутів і структур і систему професійно-технічної освіти включно. Саме нові вимоги суспільно-економічного розвитку до підготовки кадрів зумовлюють визначення переваг і недоліків підготовки кваліфікованих робітників у різних країнах на основі порівняння. Порівняльний аналіз у міжнародному плані , співпраця українських спеціалістів з професійної підготовки з колегами з-за кордону є необхідним засобом рентабельного підходу до модернізації системи професійної освіти України.

Надзвичайно актуальним є історичний досвід становлення вітчизняної професійної школи. Недооцінка досліджень у цій галузі призводить до незадовільної підготовки кадрів. Для того, щоб успішно проводити дослідження з професійної педагогіки, розробляти проблеми підготовки робітників широкого профілю, необхідно знати історію професійно-технічної освіти в Україні та за кордоном , вміти зв’язувати попередній досвід з сучасною практикою.

Дуже важливо проаналізувати процеси, які відбувались в системі професійної освіти України в складі СРСР і порівняти їх зі станом підготовки робітничих кадрів за кордоном. В Української РСР у 80-ті роки зростала мережа закладів профтехосвіти ( з 949 у 1977році до 1013 у 1981році), розширялась система ПТУ, які діяли на виробничій базі підприємств і організацій . Учнівський контингент становив : учнів СПТУ – 589,95 тис. осіб, СПТУ у відділеннях на базі неповної середньої школи – 366,87 тис. осіб . Системі професійно-технічної освіти відводилась важлива роль у реалізації визначених суспільством перетворень. Відповідно до наказу Державного комітету УРСР по професійно-технічної освіті від 13 липня 1984 р. за №156/3 всі, досі існуючі типи ПТНЗ, були реорганізовані у єдиний тип – середнє професійно-технічне училище. До нього зараховувались учні, які закінчили 9 класів загальноосвітньої школи. Протягом трьох років вони здобували професію й повну середню освіту. Для отримання більш високої кваліфікації або складної спеціальності випускники середньої школи вступали на відділення з однорічним терміном навчання. Училищам надавалось право здійснювати перепідготовку робітничих кадрів. Таким чином, було зроблено суттєвий крок до забезпечення єдиної державної політики у підготовці кваліфікованих робітників. Наприкінці 80-х років з початком перебудови в суспільно-економічному та культурному житті були дещо послаблені за централізованість і регламентація, як обов’язкові атрибути діяльності середнього ПТУ. Оскільки профтехосвіта глибоко інтегрована у виробництво, то всі негаразди, що відбувалися в економіці, позначалися на її становищі . При розробці нової моделі професійної освіти в Україні необхідно використати кращий світовий досвід.

Розглянемо досвід розвитку професійної освіти у 80-ті роки XX століття на прикладі соціалістичних країн : Болгарії, Угорщини, Германської Демократичної республіки, Чехословаччини. Процес зростання економічної, політичної та ідеологічної інтеграції соціалістичних країн проявив себе повною мірою у 80-ті роки XX століття в сфері освіти, професійно-технічної освіти і виховання. Науково-технічний прогрес обумовлює суттєві зміни характеру та змісту праці робітників, висуває нові вимоги до рівня їх підготовки. Програма вдосконалення загальної та професійної освіти за структурою різні в кожній окремо взятій країні. Однак є загальні напрями, які диктуються науково-технічним прогресом . До загальних напрямів розвитку професійно-технічної освіти відносять : перехід до обов’язкової загальної середньої освіти; систематичне підвищення рівня трудової та професійної підготовки; зростання потреби в робочих високої кваліфікації; поява нових професій.

Проаналізуємо коротко систему професійно-технічної освіти соціалістичних країн. В Болгарії у 1980-1985 роки у середніх професійно-технічних школах і ПТУ було підготовлено більше 430 тис. кваліфікованих робітників, підвищили кваліфікацію більш 3,3 млн. працівників. Однак науково-технічний прогрес привів до зростання протиріч між існуючою системою підготовки робочих кадрів і вимогами суспільства у більш високої кваліфікації робітників. Тому у 80-ті роки XX століття в Болгарії була здійснена перебудова системи освіти. Особливість нової системи освіти – створення єдиної середньої політехнічної школи, яка складалась з трьох ступенів. Перша ступінь – 10 років, навчання починалось з 6-ти річного віку, учні отримували загальноосвітню підготовку, здійснювалась профорієнтація. Тривалість другої та третьої ступенів – 2 роки ( XI-XII класи). На другої ступені учні отримували теоретичні основи знань з широкого кола професій та сфери їх практичного застосування. В школі третьої ступені учні отримували знання з обраної професії (30% матеріалу програми – теоретичні знання, 70% - практичні). Третя ступінь єдиної політехнічної школи дозволяла учням оволодіти професією. В цей період починалася самостійна трудова діяльність учнів як спеціалістів в конкретній області праці. Обрана професія , як правило, була професією широкого профілю .

В Угорщині у 80-тих роках XX століття освітня система мала такий вигляд: з 6 років діти поступали в восьмирічну основну школу, після закінчення цієї школи учні поступали в гімназії з поглибленим вивченням окремих предметів або в професійно – технічні заклади : професійні середні школи, професійні середні школи кваліфікованих робітників, професійно – технічні училища. В червні 1973 року була прийнята постанова про подальше вдосконалення освіти в Угорщині. Головна увага в постанові приділялась підвищенню ефективності навчального процесу, рівня навчання і виховання молоді. Особлива увага в змісті навчально-методичного матеріалу зверталась на формування знань, умінь і навичок, які є загальними для всіх, незалежно від професійної кваліфікації та роду занять.

В Германської Демократичної Республіці у 80-ті роки XX століття діяла єдина система освіти, де було обов’язкове 10-тирічне навчання. Професійна освіта після закінчення 10 класу була, як правило, дворічна. Після закінчення учні отримували посвідчення про присвоєння кваліфікації. Після трирічної професійної освіти одночасно з присвоєнням кваліфікації видавався атестат, який надавав можливість вступу до вищого навчального закладу. Для середньої школи характерне був політехнічний уклін.

Для швидкого росту виробничих сил і перетворення Польщі з аграрної в індустріально-аграрну державу була розгорнута професійна підготовка робочих кадрів. Система освіти у Польській Народної Республіці (ПНР) у 80-ті роки XX століття була заснована на обов’язкової 10-тирічної освіті. На її основі базувалось професійне навчання, яке включало в себе підготовку учнів в технікумах та профтехнічних ліцеях, професійно-технічних училищах. Спеціалісти ПНР були впевнені, що самим перспективним типом навчального закладу є професійний ліцей, який готував кваліфікованих робітників з атестатом зрілості. Було заплановано, що кількість учнів в основних професійних школах ( без середньої освіти) буде зменшуватись з 728 тис. у 1980р. до 611 тис. у 1990р., кількість учнів в технікумах буде зростати з 430 тис. в 1980р. до 508 тис. в 1990р., а в професійних ліцеях – з 124 тис. в 1980р. до 390 тис. в 1990р.

У 80-ті роки XX століття система освіти в Румунії мала в своїй структурі восьмирічну середню школу, двоступеневий ліцей ( перша ступінь – IX- X класи, друга - XI-XII класи). Повна середня освіта в загальноосвітньої школі була 12-тирічною. Спеціалізовані ліцеї надавали середню спеціальну освіту. Школи післяліцейної спеціалізації для випускників загальноосвітніх ліцеїв надавали професійну підготовку середнього рівня.

В 1984 році в Чехословаччині вийшов « Шкільний закон», який визначив структуру народної освіти: основна школа складалась з двох ступенів ( 1 ступінь-1-4 класи, 2 ступінь - 5-8 класи ) , потім - середні школи: середні професійні училища , гімназії, технікуми; вищі навчальні заклади і навчальні заклади для дорослих( підвищення професійного рівня працівників). В 1981 році в середніх професійних школах Чехословаччини готували робітників за 96 професіями, при цьому переважала тенденція до формування меншої кількості професій з більш широким профілем підготовки.

Характерною ознакою стану професійно-технічної освіти в соціалістичних країнах у 80-ті роки XX століття були розвиток та повнокровне функціонування мережі фабрично-заводських і ремісничих шкіл та училищ, а також зростання чисельності учнів. Науково-технічний прогрес, комплексна програма розвитку та співробітництва соціалістичних країн викликали необхідність розширення масштабів підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням специфіки кожної окремо взятої країни.