Істория професійної освіти в Україні
Паук
В.В., м. Харків
До організації
професійно-технічної освіти в Україні і у соціалістичних країнах у 80-ті
роки ХХ століття.
Підготовка кваліфікованих
кадрів є однією з кардинальних проблем сучасності, рішення якої впливає на темп
науково-технічного прогресу. Реальне визначення потреб у кваліфікованих
робітниках і забезпечення належних умов їх підготовки може бути досягнете
тільки за умов перспективного планування розвитку промисловості, крім цього
необхідно враховувати рівень соціально-економічного розвитку суспільства.
Утвердження
України як самостійної держави, перехід її економіки до ринкових відносин
спричинили кардинальні зміни у суспільному житті, зумовили характер
функціонування всіх соціальних інститутів і структур і систему професійно-технічної
освіти включно. Саме нові вимоги суспільно-економічного розвитку до підготовки
кадрів зумовлюють визначення переваг і недоліків підготовки кваліфікованих
робітників у різних країнах на основі порівняння. Порівняльний аналіз у
міжнародному плані , співпраця українських спеціалістів з професійної
підготовки з колегами з-за кордону є необхідним засобом рентабельного підходу
до модернізації системи професійної освіти України.
Надзвичайно
актуальним є історичний досвід становлення вітчизняної професійної школи.
Недооцінка досліджень у цій галузі призводить до незадовільної підготовки
кадрів. Для того, щоб успішно проводити дослідження з професійної педагогіки,
розробляти проблеми підготовки робітників широкого профілю, необхідно знати
історію професійно-технічної освіти в Україні та за кордоном , вміти зв’язувати
попередній досвід з сучасною практикою.
Дуже важливо проаналізувати процеси, які
відбувались в системі професійної освіти України в складі СРСР і порівняти їх
зі станом підготовки робітничих кадрів за кордоном. В Української РСР у 80-ті
роки зростала мережа закладів профтехосвіти ( з 949 у 1977році до 1013 у 1981році),
розширялась система ПТУ, які діяли на виробничій базі підприємств і організацій
. Учнівський контингент становив : учнів СПТУ – 589,95 тис. осіб, СПТУ у
відділеннях на базі неповної середньої школи – 366,87 тис. осіб . Системі
професійно-технічної освіти відводилась важлива роль у реалізації визначених
суспільством перетворень. Відповідно до наказу Державного комітету УРСР по
професійно-технічної освіті від 13 липня 1984 р. за №156/3 всі, досі існуючі
типи ПТНЗ, були реорганізовані у єдиний тип – середнє професійно-технічне
училище. До нього зараховувались учні, які закінчили 9 класів загальноосвітньої
школи. Протягом трьох років вони здобували професію й повну середню освіту. Для
отримання більш високої кваліфікації або складної спеціальності випускники
середньої школи вступали на відділення з однорічним терміном навчання. Училищам
надавалось право здійснювати перепідготовку робітничих кадрів. Таким чином, було
зроблено суттєвий крок до забезпечення єдиної державної політики у підготовці
кваліфікованих робітників. Наприкінці 80-х років з початком перебудови в суспільно-економічному
та культурному житті були дещо послаблені за централізованість і регламентація,
як обов’язкові атрибути діяльності середнього ПТУ. Оскільки профтехосвіта
глибоко інтегрована у виробництво, то всі негаразди, що відбувалися в
економіці, позначалися на її становищі . При розробці нової моделі професійної освіти в
Україні необхідно використати кращий світовий досвід.
Розглянемо досвід
розвитку професійної освіти у 80-ті роки
XX століття на прикладі соціалістичних країн : Болгарії, Угорщини, Германської
Демократичної республіки, Чехословаччини. Процес зростання економічної,
політичної та ідеологічної інтеграції соціалістичних країн проявив себе повною
мірою у 80-ті роки XX століття в сфері освіти, професійно-технічної освіти і
виховання. Науково-технічний прогрес обумовлює суттєві зміни характеру та змісту праці робітників, висуває
нові вимоги до рівня їх підготовки. Програма вдосконалення загальної та
професійної освіти за структурою різні в кожній окремо взятій країні. Однак є
загальні напрями, які диктуються науково-технічним прогресом . До загальних
напрямів розвитку професійно-технічної освіти відносять : перехід до
обов’язкової загальної середньої освіти; систематичне підвищення рівня трудової
та професійної підготовки; зростання потреби в робочих високої кваліфікації; поява
нових професій.
Проаналізуємо коротко систему професійно-технічної освіти соціалістичних
країн. В Болгарії у 1980-1985 роки у середніх професійно-технічних школах і ПТУ
було підготовлено більше 430 тис. кваліфікованих робітників, підвищили
кваліфікацію більш 3,3 млн. працівників. Однак науково-технічний прогрес привів
до зростання протиріч між існуючою системою підготовки робочих кадрів і
вимогами суспільства у більш високої
кваліфікації робітників. Тому у 80-ті роки XX століття в Болгарії була
здійснена перебудова системи освіти. Особливість нової системи освіти –
створення єдиної середньої політехнічної школи, яка складалась з трьох
ступенів. Перша ступінь – 10 років, навчання починалось з 6-ти річного віку,
учні отримували загальноосвітню підготовку, здійснювалась профорієнтація.
Тривалість другої та третьої ступенів – 2 роки ( XI-XII класи). На другої
ступені учні отримували теоретичні основи знань з широкого кола професій та
сфери їх практичного застосування. В школі третьої ступені учні отримували
знання з обраної професії (30% матеріалу програми – теоретичні знання, 70% -
практичні). Третя ступінь єдиної політехнічної школи дозволяла учням оволодіти
професією. В цей період починалася самостійна трудова діяльність учнів як
спеціалістів в конкретній області праці. Обрана професія , як правило, була
професією широкого профілю .
В Угорщині у 80-тих роках XX століття
освітня система мала такий вигляд: з 6 років діти поступали в восьмирічну
основну школу, після закінчення цієї школи учні поступали в гімназії з
поглибленим вивченням окремих предметів або в професійно – технічні заклади :
професійні середні школи, професійні середні школи кваліфікованих робітників,
професійно – технічні училища. В червні 1973 року була прийнята постанова про подальше вдосконалення освіти в
Угорщині. Головна увага в постанові приділялась підвищенню ефективності
навчального процесу, рівня навчання і виховання молоді. Особлива увага в змісті
навчально-методичного матеріалу
зверталась на формування знань, умінь і навичок, які є
загальними для всіх, незалежно від професійної кваліфікації та роду занять.
В Германської Демократичної Республіці
у 80-ті роки XX століття діяла єдина система освіти, де було обов’язкове
10-тирічне навчання. Професійна освіта після закінчення 10 класу була, як
правило, дворічна. Після закінчення учні отримували посвідчення про присвоєння
кваліфікації. Після трирічної професійної освіти одночасно з присвоєнням
кваліфікації видавався атестат, який надавав можливість вступу до вищого
навчального закладу. Для середньої школи характерне був політехнічний уклін.
Для швидкого росту виробничих сил і
перетворення Польщі з аграрної в індустріально-аграрну державу була розгорнута професійна підготовка робочих кадрів. Система
освіти у Польській Народної Республіці (ПНР) у
80-ті роки XX століття була заснована на обов’язкової 10-тирічної
освіті. На її основі базувалось професійне навчання, яке включало в себе
підготовку учнів в технікумах та профтехнічних ліцеях, професійно-технічних
училищах. Спеціалісти ПНР були впевнені, що самим перспективним типом навчального
закладу є професійний ліцей, який готував кваліфікованих робітників з атестатом
зрілості. Було заплановано, що кількість учнів в основних професійних школах (
без середньої освіти) буде зменшуватись
з 728 тис. у 1980р. до 611 тис. у 1990р., кількість учнів в технікумах
буде зростати з 430 тис. в 1980р. до 508 тис. в 1990р., а в професійних ліцеях
– з 124 тис. в 1980р. до 390 тис. в 1990р.
У
80-ті роки XX століття система освіти
в Румунії мала в своїй структурі восьмирічну середню школу, двоступеневий ліцей
( перша ступінь – IX- X класи, друга -
XI-XII класи). Повна середня освіта в
загальноосвітньої школі була
12-тирічною. Спеціалізовані ліцеї надавали середню спеціальну освіту. Школи
післяліцейної спеціалізації для
випускників загальноосвітніх ліцеїв надавали професійну підготовку середнього
рівня.
В 1984 році в Чехословаччині вийшов «
Шкільний закон», який визначив структуру народної освіти: основна школа
складалась з двох ступенів ( 1 ступінь-1-4 класи, 2 ступінь - 5-8 класи ) ,
потім - середні школи: середні
професійні училища , гімназії, технікуми; вищі навчальні заклади і навчальні
заклади для дорослих( підвищення професійного рівня працівників). В 1981 році в
середніх професійних школах Чехословаччини готували робітників за 96
професіями, при цьому переважала тенденція до формування меншої кількості
професій з більш широким профілем підготовки.
Характерною ознакою стану
професійно-технічної освіти в соціалістичних країнах у 80-ті
роки XX століття були розвиток та повнокровне функціонування мережі
фабрично-заводських і ремісничих шкіл та училищ, а також зростання чисельності
учнів. Науково-технічний прогрес, комплексна програма розвитку та
співробітництва соціалістичних країн викликали необхідність розширення
масштабів підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням специфіки кожної
окремо взятої країни.
